27 травня 2022 року відбувся Собор Української православної церкви у єдності з Московським Патріархатом, на якому було ухвалено зміни до її Статуту. Відповідно до коментарів частини учасників Собору, було розірвано передбачені Статутом зв’язки з Москвою.
Статут довгий час лишався неопублікованим. Його поява у відкритих джерелах засвідчила, що УПЦ вирішила зберегти тяглість своїх контактів з Московою.
У першому ж пункті ідеться: “Українська православна церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Русі Олексія ІІ від 27 жовтня 1990 року”. Грамота ж предписує УПЦ нічого у себе не змінювати.
У таких умовах найкраща відповідь на те, чи зберегла УПЦ свою єдність з Москвою, – це практика її дій. А саме – рішуче засудження і покарання колаборантів і прислужників російського агресора, не зважаючи на місце у церковній ієрархії, і щирий, без лукавих умов і образ, діалог щодо інтеграції з автокефальною Православною Церквою України.
У цій ситуації закликаємо:
1. Вжити законодавчих кроків для сприяння самовизначенню релігійних громад, для унеможливлення впливу держави-агресора на церковні стосунки в Україні, а також створити Тимчасову слідчу комісію для розслідування випадків колаборації священнослужителів з російським агресором;
2. Забезпечити швидке і дієве реагування правоохоронних органів на всі виявлені факти співпраці з агресором або ведення антиукраїнської пропаганди з боку священнослужителів, зокрема і високого рангу;
3. Сприяти самовизначенню релігійних громад і священнослужителів, забезпечуючи (у взаємодії з правоохоронними органами) захист прав і свобод громадян, громадську безпеку і виконання Законів України;
4. Сприяти міжконфесійному діалогу для об’єднання українських православних і недопущення руйнівного впливу держави-агресора на конфесійну ситуацію в Україні.