У Полтаві презентували книгу Інституту національної пам’яті «Волонтери: Сила небайдужих». Захід відбувся 19 жовтня у виставковій залі Свято-Успенського Собору.
До цієї книги увійшло 28 історій, розказаних від першої особи, які висвітлюють різні аспекти волонтерської діяльності, пов’язані з російсько-українською війною: підтримка армії, допомога пораненим, підтримка населення, яке стало заручником цієї війни. Героями книги стали волонтери, відомі по всій Україні.
Одна з історій – це розповідь депутатки Полтавської обласної ради від «Європейської Солідарності», співзасновниці найбільшої волонтерської спільноти Полтавщини – «Полтавського батальйону небайдужих» Наталії Гранчак.
Презентація зібрала повен зал. Серед присутніх волонтери, які у 2014 році по крупицям створювали армію, військовослужбовці та ветерани війни, які на власні очі бачили як народжувалася українська армія та який подвиг зробили волонтери.
Наталія Гранчак згадала з чого все починалося та історію, яка її найбільше вразила:
– Я часто згадую одну бабусю, яка в 2014 році прийшла до Собору з дволітровою пляшкою води. Вона бла дуже квола. Бабуся пройшла великий шлях, щоб купити цю пляшку воду й передати її на фронт нашим захисникам. Ця історія мене настільки вразила. Я зрозуміла, яка велика сила народу і я ка велика праця волонтерів, маючи можливість допомагати тим, хто нас захищає.
Наталія Позняк-Хоменко, упорядниця книги, розповіла, що з Наталією Гранчак вона познайомилася на презентації, адже через пандемію вони не могли зустрітися раніше, тому і інтерв’ю робили онлайн:
– Ця книга стала продовженням серії видань Українського інституту Національної пам’яті про російсько-українську війну. Три роки тому започаткували серію видань, які висвітлювали окремі аспекти цієї війни. Минулого року з’явилася ідея розповісти про волонтерство. Чому ця тема? З одного боку про волонтерів всі чули і вони з армією – це своєрідний симбіоз. Коли я бралася за цю роботу, я сама не уявляла, наскільки це буде для мене відкриттям. Я зрозуміла, що ми насправді – непереможні. Тут стільки історій, коли люди робили неможливе!
Наталія Позняк-Хоменко наголосила, що унікальність історії полтавських волонтерів в тому, що люди об’єдналися на базі церкви.
Наталія Гранчак подякувала всім присутнім, адже більшість з присутніх – це ті, хто невтомно і протягом тривалого часу допомагав армії:
– Ми йшли на це все, знаючи, що нам тут досить добре, а ті, хто на фронті, потребують нашої допомоги. Я вдячна вам всім за вашу працю, тоді ми робили щось неймовірне. Ми настільки віддано працювали, захищали один одного. Це дійсно подвиг, який був зроблений вами і він заслуговує вдячності і увічнення.
Підтримати Наталію Степанівну прийшов її колега, депутат Полтавської обласної ради від «Європейської Солідарності» Сергій Бульбаха. Він як ніхто знає про роботу волонтерів «Полтавського батальйону небайдужих», адже в 2014-2015 роках він був на фронті командиром взводу 93 окремої механізованої бригади:
– Я дякую всім волонтерам за їхній титанічний труд. Адже волонтери робили все, щоб ми там, на фронті, мали що їсти, і в що вдягатися та навіть з чого стріляти. Завдяки вам ми не почували себе покинутими, особливо на початку війни. Крім того, я хочу подякувати Наталії Степанівні та владиці Федору за ще одну сторінку в їхній волонтерській діяльності – це організація літніх таборів для сімей ветеранів. На той момент, ще в державі не задумувалися про те, що дуже важливо повертати до нормального життя тих, хто приїхав з війни.
Книга видана невеликим тиражем, проте всі охочі зможуть прочитати її, завантаживши на сайті Інституту Національної пам’яті. Також книги будуть передані в бібліотеки міста.
Довідково: Книга «Волонтери: Сила небайдужих» розповідає про волонтерство, як суспільне явище, що потужно заявило про себе з 2014 року, коли свідомі громадяни долучились до розбудови та забезпечення українського війська. «Слово «волонтер» в останні роки надійно увійшло в наш лексикон. І не буде перебільшенням сказати, що саме волонтерський рух, ця всенародна підтримка, стала одним із вирішальних факторів спротиву російській агресії. У багатьох моментах саме волонтери замінили собою державні механізми, виявилися оперативнішими, креативнішими, відповідальнішими. І саме завдяки волонтерам наша армія стала такою, як вона є. І йдеться тут не лише про харчі чи бронежилети, які масово возилися на передову у 2014-2015 роках. Ідеться передусім про моральний дух армії. Волонтери, які стали зв’язковим механізмом між передовою та тилом і реальним свідченням, що «своїх не кидають», підтримували у бійців розуміння, за що вони воюють, а у населення – що вони під надійним захистом. І це, мабуть, їхня найголовніша місія.